OSMP Collection
Авіаційна бомба GBU-39: візуальний посібник
This is a translation of the OSMP collection page into Ukrainian by Bomb Techs Without Borders. You can view the English-language collection page here.
Це перша стаття з серії, у яких за допомогою інтерактивних 3D-моделей пояснюються широко застосовувані боєприпаси для загальної аудиторії. Наведена нижче модель демонструє ключові частини авіаційної бомби GBU-39 та доповнюється відповідними матеріалами з архіву OSMP, що містить зображення боєприпасів із зон конфліктів.
GBU‑39 (авіабомба малого діаметра) є авіаційною бомбою масою 250 фунтів, розробленою та переважно виробленою компанією Boeing у Сполучених Штатах Америки. Боєприпас був прийнятий на озброєння у 2006 році та вироблявся щонайменше у трьох варіантах, з використанням принаймні двох різних конфігурацій бойової частини. Стандартна бойова частина містить 37 фунтів (16,8 кг) вибухової речовини, що є відносно невеликим зарядом для авіаційної бомби, призначений для мінімізації супутніх пошкоджень і надання можливості винищувачам нести більшу кількість боєприпасів.
Бомба GBU-39 широко застосовувалася ЗС США та їхніми союзниками у сучасних конфліктах в Афганістані, Лівані та Україні. Крім того, цю бомбу описують як «зброя вибору» ізраїльської армії в ході бомбардувань Сектору Гази. Вартість однієї одиниці стандартного варіанту GBU-39/B, за даними ПС США, становить близько 40 000 доларів США.
Як ідентифікувати GBU-39?
Окремі частини конкретних моделей боєприпасів можуть систематично залишатись цілими після удару та спрацювання внаслідок особливостей їхньої конструкції або розташування в корпусі боєприпасу. Такі частини називають “інформативними залишками”; інколи вони дозволяють встановити тип боєприпасу, застосованого під час удару.
Натисніть кнопку нижче, щоб переглянути деякі ключові складові частини GBU-39/B. Кожна частина описана та представлена разом із зображеннями з архіву OSMP.
Які ключові компоненти GBU-39?
Носовий обтічник розташований у передній частині боєприпасу, виготовлено із загартованої сталі, що забезпечує здатність боєприпасу пробивати понад три фути (0,9 м) залізобетону. Завдяки масивній металевій конструкції цей елемент зазвичай залишається цілим після спрацювання боєприпасу, попри безпосередню близькість до заряду вибухової речовини.
Бойова частина є складовою боєприпасу, що містить заряд вибухової речовини, і в цьому випадку включає носовий обтічник, розташований у передній частині боєприпасу. Бойова частина GBU‑39/B використовує бризанту вибухову речовину для створення вибухової та осколкової дії, при цьому носовий обтічник забезпечує ураження укріплених цілей. За загальної маси 206 фунтів, із яких 37 фунтів припадає на вибухову речовину, бойова частина рідко залишається цілою, за винятком випадків, коли боєприпас не спрацьовує належним чином (тобто не детонує).
Блок складаних крил, розташований над бойовою частиною, після розгортання утворює характерну V‑подібну форму. Така конфігурація крил дозволяє досягати більш довгих, пологих «планерних» кутів атаки під час ураження цілей. Після вибуху ці крила часто знаходять окремо, оскільки під час проникнення бомби в конструкцію будівлі, вони можуть зрізатися ще до детонації — у результаті їх нерідко виявляють поза будівлею або на тому поверсі, де був завданий удар.
Отвір підривника розташован в донній частині боєголовки, містить підривник боєприпасу та іноді залишається неушкодженим після його вибуху. Коли підривник спрацьовує і бойова частина детонує, отвір підривника часто викидається з корпусу бомби.
Система приводу хвостової частини розташована в задній частині боєприпасу — у точці, найбільш віддаленій від вибухової речовини. Під час польоту траєкторія боєприпасу коригується за допомогою GPS та інерціальної навігаційної системи, які керують чотирма шарнірно закріпленими хвостовими стабілізаторами. Система приводу хвостової частини, зокрема термічна батарея, після спрацювання боєприпасу часто виявляється частково або майже повністю неушкодженою.
Малогабаритна, високоточна бомба
GBU розшифровується як «Guided Bomb Unit» – відповідно до номенклатури ПС США, що застосовується до керованих боєприпасів без двигуна. Хоча префікс «GBU» є складовою позначень низки інших керованих бомб — зокрема GBU‑31, GBU‑32 та GBU‑38, — GBU‑39 не має прямого конструктивного чи функціонального зв’язку з іншими моделями, що перебувають на озброєнні США.
GBU‑39 було вперше розроблено, зокрема, з метою зменшення ймовірності супутніх пошкоджень під час авіаударів. У 1997 році Бойове командування ПС США визначило «потребу у компактних боєприпасах для виконання бойових завдань». GBU-39 стала одним із кількох зразків озброєння, створених у відповідь на цю потребу.
GBU-39/B належить до 250-фунтового вагового класу (загальна маса GBU-39/B становить 268 фунтів, або 122 кг), вона є значно меншою та легшою за бомби MK 82 (500 фунтів), MK 83 (1 000 фунтів) і MK 84 (2000 фунтів), які протягом десятиліть становили основу арсеналу авіаційних боєприпасів ЗС США.
Запровадження малогабаритного високоточного авіаційного боєприпасу також забезпечило додаткову військову перевагу: менші боєприпаси дозволяють літакам виконувати більше ударів без повернення на аеродром для повторного озброєння. Більшість літаків ПС США здатні нести блок із чотирьох авіабомб малого діаметра замість однієї бомби 2 000-фунтового класу. За стандартних умов експлуатації можливе розміщення двох таких блоків – загалом до восьми бомб GBU-39. Крім того, кілька боєприпасів можуть застосовуватися одночасно як по одній, так і по кількох цілях.
GBU-39 наводиться за допомогою інерціальної навігаційної системи та GPS. Якщо багато авіаційних бомб зазвичай використовують так звані «накладні» комплекти наведення, які встановлюються після виготовлення бомби, то у GBU-39 корпус бомби та система наведення об’єднані в єдиний модуль ще на етапі виробництва. Координати цілі передаються боєприпасу, під час його встановлення на літак, а після скидання – бомба використовує бортову систему наведення, щоб самостійно спрямовуватися до заданої цілі. Система наведення також містить засоби протидії радіоелектронному придушенню, що дає змогу застосовувати боєприпас у районах, де існує загроза ворожих заходів радіоелектронної боротьби (РЕБ).
Завдяки своїй конструкції з планерним крилом та низці інших характеристик GBU-39 має дальність ураження понад 110 км від точки скидання, що дає змогу уражати цілі з безпечної для літака-носія дистанції.
ПС США стверджують, що бомба GBU-39 «за своєю суттю знижує ймовірність супутніх пошкоджень. Один із варіантів GBU-39 — GBU/39A/B Focused Lethality Munition (FLM) — був розроблений для зменшення ймовірності ненавмисних втрат серед цивільного населення завдяки застосуванню бойової частини з «спрямованою вибуховою дією», яка обмежує розліт осколків під час удару. Унаслідок цих особливостей варіант авіабомби малого діаметра FLM часто називають боєприпасом з «надзвичайно низьким рівнем супутніх пошкоджень за межами зони вибуху».
GBU-39 дедалі частіше стає зброєю вибору для ізраїльських військових і застосовувалася у двох нещодавніх інцидентах із масовими жертвами
—The New York Times
Вплив у Газі
Хоча GBU-39 є меншою за інші авіаційні бомби та може застосовуватися з високою точністю, її вплив і наслідки все одно залежать від характеру цілі, а також від близькості цивільного населення й цивільних об’єктів. Особливо в густонаселених міських районах застосування будь-якого вибухового боєприпасу й надалі несе ризики для цивільних осіб і може призводити до пошкодження критично важливої інфраструктури.
Алма Ал-Оста, експертка з адвокації у сфері роззброєння та захисту цивільного населення в організації Humanity & Inclusion підкреслила ризик повʼязаний з припущенням, що використання високоточних боєприпасів саме по собі є достатнім для захисту цивільного населення: «Захист цивільних — це значно більше, ніж просто вибір високоточної зброї… Якби таку зброю застосовували на відкритих полях бою без присутності цивільних, ризик був би меншим. Однак сучасні війни ведуться в містах і населених пунктах, де живуть люди, діти ходять до школи, а цивільні збираються на ринках».
Упродовж конфлікту в Газі США поставили Ізраїлю тисячі авіаційних бомб, припинивши лише одну поставку бомб масою 2 000 фунтів, коли майже через вісім місяців після початку конфлікту виникли занепокоєння щодо «кінцевого використання» цих боєприпасів. Водночас США без обмежень продовжували постачати бомби GBU-39; у травні 2024 року було схвалено поставку 1 000 одиниць.
Попри меншу бойову частину та систему високоточного наведення, бомби GBU-39 були пов’язані з кількома інцидентами, під час яких постраждало цивільне населення.
Наприклад, 10 серпня 2024 року ізраїльський авіаудар уразив район Аль-Дарадж у місті Газа. Ізраїльська сторона заявила, що ціллю удару був командний пункт ХАМАС. Унаслідок атаки було пошкоджено школу та мечеть. За повідомленнями органів охорони здоров’я в Газі, загинули 93 людини, які переховувалися в цьому районі. Відеоматеріали, опубліковані CNN, зафіксували масштабні руйнування, тіла загиблих на землі, а також уламки боєприпасу GBU-39 (фрагмент залишку боєприпасу з цього удару представлений в OSMP).
Залишки бомб GBU-39 також були ідентифіковані після удару, завданого 26 травня 2024 року по табору для палестинців у Рафаху (фрагмент залишку боєприпасу з цього удару представлений в OSMP). Ізраїль заявив, що ціллю атаки були двоє командирів ХАМАС. За даними Amnesty International, загинуло щонайменше 36 осіб, серед яких шестеро дітей та четверо бойовиків. Організація зазначила, що «застосування цих боєприпасів, які спричиняють розліт смертельно небезпечних осколків на великій території, в таборі, де цивільне населення проживає в переповнених укриттях, ймовірно, становило непропорційний та невибірковий напад».
Зовнішні ресурси
- Armament Research Services – Diagnostic Remnants of the GBU-39 Small Diameter Bomb (SDB)
- Boeing – Small Diameter Bomb (SDB)
- U.S. Air Force – GBU-39B Small Diameter Bomb Weapon System
- Royal United Services Institute – Precision Strike: A Brief Development History of PGMs
- GICHD – Explosive Weapon Effects: Final Report
